Всі, хто жив при СРСР пам’ятають, що тоді людям промивали мізкі завжди і всюди - на політінформаціях різного штибу, всяких зборах, на плакатах, що висіли скрізь.
У зв’язку з цим нагадаю такий відомий союзний анекдот, який я подам російською, щоб краще відповідати тим часам.
Встречаются как-то два работяги, замученные тяжелым трудовым днём. Один другому:
- Сегодня у нас была политинформация. Так знаешь, что я узнал? Оказывается Карл Маркс и Фридрих Энгельс - не муж и жена!
- Я думаю - это вообще четыре разных человека!
- Н-да... А Слава Труду - вообще не человек!!!
Цей анекдот відображав ставлення простих людей до тогочасної ідеології і її лозунгів зокрема. Але тоді ці лозунги та заклики можна було побачити будь-де, зокрема - на дахах будівель. Мені на очі потрапило одне історичне фото тих часів.
Ми тут бачимо новеньку будівлю заводоуправління «Будмашу». На даху відповідно до часу - лозунг «Слава труду». Його було видно аж від самого пам’ятника Леніну на центральній площі міста, до речі - теж імені Леніна, а площа розташовується поряд з центральною вулицею міста - вулицею Леніна! Ось так,.. скромно і ненав’язливо.
Величезні, у зріст людини, об’ємні металеві літери, між якими відома радянська «свастика» у вигляді серпа та молота, заввишки 2,5 метри. А так точно відомі мені ці розміри тому, що наприкінці 80-х років у розквіт могутності СРСР мені, тоді слюсарю контрольно-вимірювальних приладів заводу «Будмаш» (а КВП був частиною заводоуправління), разом із декількома робітниками довелося знімати з даху заводоуправління цю конструкцію.
Якось, вже після полудня, нас зібрав парторг заводоуправління товариш К. (зараз громадянин Ізраїлю) і сказав нам, що треба зробити одну відповідальну роботу - зняти з даху лозунг «Слава труду», бо його елементи за давниною років заїржавіли й потрухи настільки, що вже теліпаються від вітру й можуть впасти з даху будь-якої миті та, не дай боже, покалічити когось. Але треба це зробити якось непомітно, бо... самі розумієте - партійний лозунг...
Ми вийшли на дах і одразу побачили, що зняти конструкцію непомітно не вийде, бо величезні літери і серп із молотом були змонтовані на широкій платформі із швелерів, яка забезпечувала непорушність напису при сильних поривах вітру, на рівні п’ятого поверху завжди значно сильнішого, ніж внизу, між деревами та домами. Тому прийшлося за допомогою газового різака розрізати все на фрагменти, які можна було перетягнути до лівого торця будівлі якщо дивитись із вулиці. Коли ми тягнули ті шматки заліза до краю даху то, звісно, дивилися під ноги щоб не зачепитись за якісь конструкції на даху, а потім всі разом штовхали залізо з даху і дивились вниз, чи, бува, не розіб’ємо вікон на першому поверсі. Одним словом, по сторонам не дивилися. Коли дійшла черга до серпа з молотом, то ця залізяка, відповідно легка для свого об’єму, спланувала трохи далі від будівлі і гунула на бетонний майданчик з неймовірним гуркотом!!! А через деяку мить ми почули... оплески! Виявляється, за всіма нашими діями слідкували люди, що деінде повиходили з цехів, і це вони аплодували скиданню серпа та молота!
Несподівана, як для часів СРСР, реакція простого робітничого люду на цю подію запам’яталася мені на все життя!
Похожие статьи:
Цікаве → Про ТБ Прилуки. Як воно починалось.
Цікаве → Писати завжди, писати скрізь: чудо-ручки
