Мені особисто ті події добре запам’яталися ось чому.
Це зараз є державний синьо-жовтий прапор, є на честь нього державне свято, яке відзначається в день першого внесення синьо-жовтого прапора у Верховну Раду України. А наприкінці 80-х...
А наприкінці 80-х років був СРСР. А у СРСР була Перебудова, яку у 1985 році оголосив Михайло Горбачов, щоб хоч якось підлаштувати тодішній СРСР під нові віяння, які вже були що називається "в повітрі". В Україні на це була своя відповідь - створено нову для СРСР громадсько-політичну організацію, «Народний рух України за перебудову», який був більш відомий як Народний Рух, або ж просто Рух. І, відповідно, все, що стосувалося Руху було новим, цікавим, свіжим...
Не оминула ця "мода" і Прилуки. Тут теж багато говорили про Рух, але, чесно кажучи, що воно таке і до чого, мало хто знав. Звичайно, було на все місто двоє-троє людей, які були в курсі всіх подій, але вони не мали ніякого впливу на тихі, провінційні Прилуки. Тоді рухівці і ті, хто їм співчуває, збирались біля фонтану, роздавали "нелегальну" газету «Голос України», якісь брошури. Було там тих людей не більше десятка. Хоча за ними пильно стежили ті, кому це по службі треба. На десяток "рухівців" - з десяток "топтунів".
Я та мій тодішній друг Ігор, наслухавшись звідусіль "Рух", "незалежна Україна", "самостійність", "національна гідність", та ще багато чого з цього ряду, вирішили теж якось означити, що ми підтримуємо цей напрямок.
Ігор тоді мав невеличку домашню майстерню - шив на дому за індивідуальними замовленнями. І ось якось я його зустрів у центрі міста, він якраз йшов до "Універмагу" поглянути, які там є тканини. За розмовою ні про що ми зайшли у відділ тканин і там серед інших різних сувоїв побачили два однаковісіньких сувої щільного важкого шовку, ну якраз такого, з якого звичайно шиють прапори. Синій та жовтий. Думка про український прапор виникла миттєво і одночасно, ми тільки подивились один на одного і майже одночасно сказали - прапор України. Гроші були, треба було тільки визначитись, скільки ж купувати.
Я знав розміри прапорів СРСР та закордонних тому, що свого часу я служив у Радянській Армії у Генеральному штабі військ ПВО СРСР під Москвою і працював там художником-оформлювачем. Ми поміркували - виготовляти прапор за радянськими пропорціями чи закордонними? Прийшли до думки - зробимо не як у "совку", а як у людей! Придбали тканину і Ігор пошив прапор.
Розміри прапорів Української РСР та України
Тижнів через два я зустрів Ігоря, а він каже, що до нього зверталися люди, щоб він і їм пошив прапор, але він об'їздив всі магазини у Прилуках, але не те що шовку, взагалі ніякої синьої та жовтої тканини немає! А я розповів Ігорю, що, наприклад у 5 магазині теж немає тканин таких кольорів, зате є величезний сувій добротного прапорного шовку Української РСР, де на одному полотнищі вже нанесено дві смуги - широка червона та вузька синя... Цікаво - хто ж його купуватиме?!
Наближалося помпезне святкування 900-річчя Прилук. Головні заходи були на стадіоні. Точно було відомо, що буде українське телебачення! Тоді взагалі було два канали телебачення, союзний та республіканський. Ми із Ігорем вирішили - прийдемо на стадіон із прапором України. Ми, звичайно ж, розуміли, що можуть бути якісь проблеми, але вже тоді міліція намагалася не тиснути на людей з таких приводів зайвого разу, тому ми чомусь були впевнені, що нас ніхто не займатиме. Тим більш, що було присутнє телебачення з Києва!
В перший день святкування на стадіоні ми просто стояли на самому верху лівої трибуни ближче до дальнього кінця і поволі розмахували прапором. Намагалися вести себе якомога спокійніше, щоб не давати найменшого приводу до нас присікатись! До нас підійшло двоє - хлопці, ви з Руху? Ми відповіли, що можна сказати що так. Більше нас ніхто не чіпав. Може ті спецдядькі подумали, що ми з Києва?! Люди навкруг озирались на нас двох. Одні - з якимось захопленням в очах, казали молодці хлопці, не боїтеся. Інші щось шипіли і буркотіли під носа, але не зачіпали... Там ми познайомились із Віктором Лабазовим.
На другий день святкування 900-річчя Прилук ми з Ігорем йшли вздовж вулиці Леніна проїжджою частиною від Іванівської церкви у напрямку до центру і несли прапор України. Про щось розмовляли. Зненацька до нас підійшло четверо чоловіків, які були якось дивно вдягнуті і ломаною російською мовою запитали: «Ви Рух? Ви представники Руху? У Прилуках є Рух? А не могли б ми з вами десь поговорити?» Жінка-гід, яка була з ними, пояснила, що це гості з Чехословаччини, з міста-побратима.
Ми з Ігорем поглянули один на одного із усмішкою - ну який з нас Рух? Ми відповіли їм, що так, ми "рухівці", але якщо вони хотять поговорити із керівництвом, то їм краще піти до центрального фонтану, що за пам’ятником Леніна, там збираються ті, що може будуть їм цікаві... А ми знову пішли на стадіон, стали на свою вчорашнє місце.
А на стадіоні якась шпана, дітвора, на головній трибуні (яка зараз недобудована) навпроти нас теж була із невеличким синьо-жовтим прапором, але вели себе вони дуже зухвало, голосно розмовляли, перекрикуючи всіх, матюкалися і всіляко привертали до себе увагу. А навкруги нас двох на деякій відстані, я порахував, стояло 8 спєцдядьків, які удавали з себе простих прилучан. Але їх "спецстатус" просто пер з них, тому їх можна було "вирахувати" без проблем. Я сказав Ігорю, що он дивись, нас вже оточили дяді,.. на що він відповів, що ми ж просто тихенько стоїмо, нікого не чіпаємо.
Трохі згодом пішов сильний дощ і ми згорнули прапор і пішли по домівках. Дивно, але за нами ніхто із спєцдядьків не пішов, і це було добре - значить нас точно не "загребуть"! А МОГЛИ ЗАПРОСТО!
Події навколо Руху розвивалися далі і у Прилуках настав той час, коли треба вже було вішати національний прапор на будинок міськвиконкому. Я добре пам’ятаю той день, адже вдвох із Ігорем ми там теж були, і наш прапор теж був серед інших. Навпроти міськвиконкому, там, де зараз пам’ятник Шевченку, зібралися люди, на мій погляд щонайбільше 150 чоловік, із транспарантами і чисельними національними прапорами. Навкруги на всіх тротуарах було багато людей, які спостерігали за тим, що діється. Всіх "заводив" Віктор Лабазов, який з мегафоном у руках постійно щось виголошував. Дійшло до того, щоб встановлювати синьо-жовтий прапор на будівлі. Але вхідні двері до міськвиконкому були вже заздалегідь надійно зачинені і скільки не стукали у двері, скільки не вимагали відкрити - ніхто не вийшов, навіть вікна були закриті шторами.
Рішення було таке - вішати прапор України на балкон! Через декілька хвилин хтось приніс пожежну розкладну драбину, активісти її приставили до балкону і що тут почалося!!! Якісь незрозумілі жінки та чоловіки, які хто-зна й звідки взялися, кинулися до тієї драбини і почали її відтягувати, шарпати у всі боки, счинилася штовханина, крики, лайка. Та все ж "рухівців" було значно більше, вони відтіснили "комуністів". Лабазов повернувся до людей, які мали національні прапори, і пояснив, що йому треба прапор, щоб прилаштувати його на балконі. Стали вибирати, чий синьо-жовтий прапор буде майоріти над Прилуками. А вибрати було з чого, кольори, розміри, тканини були найрізноманітніші, були прапори із китицями, обшиті по краям бахромою, із зображенням тризуба... Дійшла черга й до нашого прапора України. І всі активісти погодились із Лабазовим, що ось - найбільш підходящий прапор, бо розміри схожі на правду, кольори відповідні, та ще й шовковий, від вітру швидко не розтріпається. Лабазов спитав у нас - хлопці, дасте прапор? А ми - а чого ж ні?! Тримай!
Лабазов по драбині заліз на балкон і міцно проволокою прикрутив наш із Ігорем прапор. Так він досить довго знаходився на балконі, згодом його встановили поряд із червоним прапором на даху міськвиконкому і над Прилуками було одразу два прапори. Досить довго.
4 вересня 1991 року національний прапор було піднято над Верховною Радою України, а 18 вересня 1991 року (а це, до речі - день міста Прилуки!) Верховна Рада прийняла постанову «Про прапор України», якою надала статус офіційного синьо-жовтому прапору країни.
У Прилуках тоді просто прибрали червоний прапор.
