«От скажіть мені, яка Вам, вобщє, разніца? Нащо Вам украінский калєндарь? От шо в ньом такого, шо треба імєнно украінскій?!»
Так вже склалося, що в Україні, і Прилуки тут не є щасливим винятком, є значна частина людей, яка вважає, що Росія – то братній народ, і що на Донбасі, віковічній українській території, якимось дивним чином саме Україна – «акупанти-жидобендеровци». Ці люди свято вірять, що саме Україна напала на Донбас...
Від цього факту було б справді весело й дуже смішно, якби там, на нашій території, не лилася кров наших солдатів вже третій рік.
І, скажемо чесно, війна на Сході України для більшості прилучан – то десь там, далеко, у телевізорі. І що «русскій мір» придумали в тому числі й українські політики для того, щоб відволікати увагу простих людей від державних прорахунків. Але з тим «міром» можна зустрітись у самому несподіваному місці!
Цей календар продавчині явно би сподобався!
Вчора, а саме 14 січня, в обідню перерву я йшов з базару повз універмаг у центрі міста. Є там такий невеличкий магазинчик «Нєзабудка», а поряд намет, в якому вже десятки літ продаються друковані періодичні видання, газети, журнали, кросворди...
Я подивився на той товар і згадав, що ось вже й півсічня пройшло, а дома немає настінного відривного календаря. Хтось скаже – навіщо тобі той календар? Старовина... Але, знаєте, приємна звичка з дитинства відривати листок і щось, можливо, там прочитати на звороті...
Так от, я зупинився біля тієї ятки з газетами. Продавець, літня жінка, щось жваво обговорювала із своєю подружкою, та, побачивши, що я роздивляюсь товар, запитала, що мене цікавить?
Далі була така розмова:
- Відривні календарі у вас є? Українські.
- Ні, вже нема. Днів зо два як розібрали. Були і руські, були й українські.
Вона перерахувала мені штук п’ять-шість російських назв календарів і додала:
- Зараз вже нема ніяких, бо їх цей год вобще напічятали мало, так ні в кого вже нема.
- А українські які були?
- Були. Названій я Вам не скажу, не помню.
- От невдача. Ну що ж, як казав відомий персонаж «будєм іскать».
Я ще трохі постояв і вже збирався йти, як до мене знову звернулась продавчиня:
- От скажіть мені, а яка Вам, вобщє, разніца? Нащо Вам украінский калєндарь? От шо в ньом такого, шо треба імєнно украінскій?!
Від двох останніх запитань я, чесно кажучи, отетерів! Бо нічого зайвого не казав, і, до того ж, у неї взагалі не було ніяких відривних календарів, то до чого ці питання? Але сам тон, яким мені було все оте сказано, мені не сподобався!
- А в чім, власне, справа?
- Нє, мущіна, мені от інтєрєсно, чого Вам нада імєнно українскій калєндарь? Шо в ньом такого особєнного чи не такого, як в русскіх, шо треба імєнно українскій?
З її боку тон розмови становився все більш агресивним. На мене як на щось для Прилук дуже дивне, дивились дві літніх жінки, продавчиня і її подруга, і у їх очах явно було нерозуміння ситуації – як це я спитав саме українській календар? Мене це ще більш здивувало!
- А що я такого дивного спитав?
- Нє, ну от я у Вас питаю – шо такого в українському календарю? Чим Вам рускі календарі не такі? Це шо – мода така, чи, ото, шо война, так, тіпа, всім вам українські подавай?! Партіоти...
Сказано було нахабно і з таким презирством, що в мене майнула думка – наче це я осмілився спитати українській календар посеред сучасної Росії у російського православного фашиста! Але ж ні, звичайні прилуцькі тітонькі... Одна людина явно і з базарною гучністю, не соромлячись, висловлювала своє зверхнє ставлення до всього українського, а друга поряд із нею мовчки погоджувалась. Добре, що хоч називали речі своїми іменами - війна, так війна!
Я спробував пояснити їм всю дикість ситуації:
- Ну ось дивіться... Якби я у Вас спитав календарик англійською мовою, Ви б здивувались?
- Ні, не удівилась би!
- Ну то чого ж Ви так агресивно реагуєте на те, що я тут, в Прилуках, посеред України, серед українців, спитав у Вас календарик українською мовою?! Що такого дивного чи незаконного я прошу???
- А чим вам рускі календарі не такі? Я не понімаю! Чого імєнно українскій? От поясніть нам.
- У мене ще з дитинства склалося так, що мій, вже покійний, дід купував завжди українські календарі, моя мати теж купувала українські календарі, особливо ті, де про домашнє господарство... Тож для мене це норма. То й шукаю саме українській календар. Ну,.. ми ж, зрештою, в Україні, навіщо нам російське? В Росії ж українськими календарями у кожному кіоску не торгують! Ось це було б дійсно дивно!
На це мені продавчиня, гигикнувши до подруги, із тим же презирством через губу кинула:
- Ну, шукайте-шукайте. Календарі йому якісь особєнні треба, нормальні його не устраюють...
От така новорічна історія у стилі «русскій мір». Сморід «совка» все ж таки, не зважаючи на 25 років незалежності, у головах не вивітрився. І, як видно, дехто не дуже й хоче його звідти вивітрювати. От на таких і зіграв пуйло!
P.S. Я того ж дня придбав український відривний календар. У кіоску навпроти віїзду з колишьої шкіргалантерейної фабрики. І, до речі, там були українські календарі біля десятка різних тем.
