«БЫВШИЕ ИДУТ»

Згадайте, як вони почували себе у перші дні після втечі «золотого батона» та «золотих кренделів», які його оточували. Вигляд у них був жалюгідний, тобто вони були гідні жалю з боку громади, проте їх не жалів ніхто з прилучан. Спочатку на сесії міської ради вони дружно відмовились від своїх фракцій і ліквідували їх, потім вони підписались під антикорупційним плакатом, а при цьому кидали «косяки» один на одного – чи всі підписувались, а потім не менш дружно кинули «свого» мера під пльовки обурених прилучан. Його, Беркута, навіть окуляри якого теж були запльовані прилучанами, кинули всі його соціалісти крім Прозура-молодшого та ще секретаря Правосуда, бо їх трьох багато що поєднує – ціла низка оборудок, що приносили прибуток, а ворон ворону око ніколи ще не клював.

Місцевого вождика знімали, і ніхто його не захищав. Могла б захистити своїм великим тілом вірна подруга Клименко, але вона в той час грілася під імпортним сонцем далекого зарубіжжя, а потім зразу перейшла на українське санаторно-курортне лікування та відпочивання. Вона, як та Ярославна, що плакала «на валу, на брамі» за своїм князем, телефонувала, кричала, погрожувала, билася в припадках, наказувала всім учителям вийти на Антимайдан і захистити Беркута. Але її ніхто не почув, бо «суки» та «сміття», як вона могла собі дозволяти обзивати вчителів, зрозуміли, що в них є шанс позбутися своєї очільниці раз і назавжди, адже в прилуцьких освітян завжди було дві проблеми: невиплата зарплат і Тетяна Клименко. Пізніше, коли написала заяву на звільнення, вона, одягнувши чорні окуляри, щоб менше її впізнавали прилучани, пересіла на громадський транспорт і стала забувати про державну машину, що возила її «на шарка», куди їй заманеться, навіть у позаробочий час. А потім ми пережили окупацію Криму, потім почався Донбас, країну накрила громадянська війна. Почалися провокації російських братів, помилкові рішення та дії нового керівництва. Почалася скрута в державі, нависла загроза втрати України як держави, і саме в цей момент, скориставшись тяжким становищем у країні, ці «колишні» почали піднімати свої ще не відбиті народним повстанням голови, аби отримати реванш.

Освітянська реваншистка

Спочатку Клименко почала свій реванш із проби пера – закинула свої вудки в маси у вигляді статті №1 у газеті «Град Прилуки». Вилила на папір усе, чим володів її запалений мозок, все й одразу на всіх, попричіплювала всі кримінальні правопорушення й статті своїм опонентам, від чого всі ми ламаємо голову: хто з нас торгував наркотиками, хто крав, хто сидів, хто не покидав Гаїті, а на Україну прилітав, аби попити води. Але, дякувати їй, що не «пришпилила» нікому з нас торгівлі власним тілом десь на Окружній. Проте, якщо не влаштується найближчим часом на прибуткове місце, то від безділля та безгрошів’я нафантазує купівлю ліцензії кимось із нас на утримання публічного притону.

По-перше, торгівля наркотиками, про яку вона пише, відбувалась у школах, а школи – це її «парафія». Як вона могла допустити, щоб учні купували цей дурман? Куди дивились тоді директори шкіл і вона сама? Ми не здивуємося, якщо стане відомо, що вона за гроші надавала право торгівлі в освітніх закладах окремим наркоторговцям. Немає в світі нічого такого, що не мало б ціни, хіба що життя та здоров’я. А по-друге, якщо говорити, хто крав, коли крав – то не хочеться опускатися до її рівня. Вона сама знає свої гріхи молодості, якими володіла ще на початку своєї 35-річної кар’єри. Вона ніколи не була чесною, мабуть, навіть із собою і, якщо вона дуже бажає й надалі гострити своє перо правдописця, то я не можу собі відмовити у великому бажанні задати їй одне питання, яке хотіла поставити ще три роки тому (тоді редактор газети не пропустив у друк): чому Ви, панянко, коли писали автобіографію як кандидат у депутати міської ради, то вказали, що Ваш батько репресований, – це в той час, коли в 1937 році йому було або років 5, або 3 роки? Ви подали про себе недостовірну інформацію, що дає всі підстави зняти з Вас статус депутата міської ради, – це питання до правоохоронних органів. А ще Ви, як «заслужений вчитель», абсолютно не знаєте різниці між двома такими поняттями, як «репресований» і «засуджений за злочин». Але це Ваш рівень, тож розбирайтеся зі своїми «скелетами» самі.

А от друга стаття пані Клименко – більш стримана, виважена й толерантна. Мабуть, сама «очуміла» від того, що написала в першій статті, й вирішила, що з таким «багажем» краще бути обережнішою під час агітації за повернення Беркута на ще не охололе від нього крісло. Думаю, що вона вже пошкодувала, що кинула від своєї чернечої суті тінь на всіх учасників революційних подій як на Майдані, так і в Прилуках. Від них усіх їй «великий привіт», і чи матеріалізується цей привіт, буде залежати від її подальших слів та вчинків. У країні діють закони військового часу, а не закони реваншистів, мова з якими дуже коротка.

І найдовершеніша дурість її великого розуму – звинувачувати мецената Юрія Вікторовича Коптєва в тому, що злетів із крісла й Беркут, і вона сама, що розвалилася вся їхня соціалістично-шахрайська система в нашому місті, яку вони майстрували вісім років і яка їм не дає спокою та за якою вони так сумують. «Грубая, пьяная и разнузданная баба» так і не зрозуміла, що саме «московський гість» своїми проектами давав можливість цьому угрупуванню злочинців триматися «на плаву», що всі його заслуги вони приписували собі, що без нього їм нічим було б прикриватись і хизуватись, бо реально в місті не було ніяких здобутків окрім здобутків «московського гостя», – ну хіба що рудьковські гойдалки. Тетяно та Юрко, ну куди ви знову пнетеся, який реванш, коли ви відрубали «московську гілку», на якій самі сиділи?

А далі, після журналістських потуг, пані Клименко «ожила» на міських сесіях, особливо на останній, де вона себе проявила не тільки як реваншистка, але і як саботажниця. Всі питання, що стосувалися життєдіяльності громади, нею та її угрупуванням були провалені: «три девицы под окном» (вона й директорки шкіл Бурлаку та Ященко) ніяк не хотіли піднімати руки. А згадайте, як вони дружньо піднімали руки при Беркуту! Коли постало питання про відзначення поранених майданівців, вона вимагала їхні прізвища і повне досьє на них: «...а може, вони п’яниці або щось украли й сиділи в тюрмі, або якісь злочинці», – тобто весь перелік тих злочинів, які можна було б по повному праву застосувати й до неї. За це їй теж «привіт від майданівців». Цікаво, а коли вона за хабар купувала в Чернігові почесне вчительське звання, то чи питав її начальник обласного управління освіти Заліський щось приблизно таке: «Тетяно Михайлівно, а Ви не крали і чи не являєтесь Ви п’яницею або, боронь Боже, не сиділи в тюрмі?»

«Птица счастья завтрашнего дня»

Не треба прилучанам ні тієї птиці, ні тим більше того «щастя», яке вона нам зможе знову принести. Судячи з усього, від втрати крісла мером більше страждає його жіноча половина, ніж він сам: саме вона відчайдушно штовхає його на шлях реваншу, а він, як завжди, не має сили чинити дружині опір. Аби подати заяву до ТВК, він прийшов не сам, а взяв із собою ще двох «охоронців». Побоявся непередбачуваних подій і правильно зробив, бо ці події мали місце бути, проте все ще попереду. Передвиборчий штаб Беркута, мабуть, там, де він проживає. До його житла постійно бігають радники зі «старої обойми», докладають, радять, планують – «підпільний обком діє» і, здається, поставив за мету спростувати істину всіх часів і народів: «два рази в одну воду не входять». А може, взяли на себе місію біблійного Мойсея, який зміг змусити море розступитись. Постає питання щодо фінансування його передвиборчої кампанії, на яке можна відповісти так: за час свого головування він «заробив» достатньо коштів, які зараз буде повертати незначній частині громади Прилук, і то за їх працю – агітацію та роздачу агіток за Беркута. Ну а ще велика ймовірність допомоги від Рудьковського, який повинен Беркуту «відпрацювати» за своє депутатство у ВР.

Першотравнева манія соціалістів-реваншистів

Чи багато ми чули та бачили Рудьковського у ВР до закінчення всіх подій на Майдані? Він просто щез на той час із життя виборців, тобто нашого життя. Матеріалізувався наш «обранець» лише коли народний гнів вигнав за межі України верхівку регіоналів. Саме тоді він ожив, підняв голову й заговорив на всіх телеканалах. Побачивши, що його ніхто не буде «розкулачувати» та звинувачувати у вбивствах на Майдані, він узяв на себе місію великого вчителя та миротворця. Він зрозумів, що можна ще раз потрапити до ВР через «підтримку» виборців 210 округу. Чи може він розраховувати вдруге на цю нахабність, завдячуючи підтримці Барнаша Д.В.? Звісно, що ні, йому потрібен «надійний товариш» Беркут, якого він буде підтримувати своїми нафтовими вежами, своїм розумом(?) і тілом.

Манія відродження старої влади та першотравневої солідарності обдурених трудящих матеріалізувалась у них саме 1 травня, коли помічник Рудьковського – міський депутат Пахомов, він же перший «угоднік» Беркута й Клименко – організував за гроші Рудьковського поїздку неповнолітніх прилучан до Києва на так звану «майовку». На ділі ж це був пікет Кабміну з популістськими лозунгами та вимогами другої державної мови – російської. На мій погляд, це заколот проти ще неокріплої нової влади, проти України, яку роздирають вороги, а такі, як соціалісти Рудьковський, Беркут, Клименко, Пахомов і всі соціалісти у Прилуцькій міській раді до цього докладають руку, – це п’ята колона за нашими спинами, за спиною України. Їхня партія нічим не відрізняється від КПУ й від ПР, їм не потрібна ні єдина Україна, ні сильна Україна, їм потрібен безлад і старий режим, при якому вони набивали свої кишені, крали, брехали й тримали всіх українців за повних плебеїв та ідіотів. Це ті, хто прагне реваншу, це ті, які за гроші піднімуть російський триколор над Прилуками і які виконають будь-яку команду проросійських сепаратистів або навіть самі попросять: «Топаз, дай команду!» Топаз дасть команду, але кому сидіти за зраду держави та народу разом з «Абвером»?

Якщо Беркут думає, що в разі перемоги на виборах він спокійно й надовго влаштується у кріслі та поновить Клименко на посаді, – глибоко помиляється. «Перемогти» вони можуть тільки за рахунок фальсифікації, як було в 2010 році, а тому зайти до своїх кабінетів вони зможуть хіба що з драбини гелікоптера, який зависне в повітрі над будівлею міської ради і якого організує їм Бакунов (управління з питань надзвичайних ситуацій). Тому, хто хоче ще раз пережити прилуцький Майдан та плюнути в пана Беркута, хай проголосує за нього. Правильно сказав Ляшко О.В. на зустрічі: «Не скажу, за кого голосувати, але скажу, за кого не голосувати, – це Беркут, комуністи й регіонали. Не знаю, чи йде хтось від комуністів, але хто йде при підтримці ПР, відомо – це та особа, за білборди якої заплатили і яка «має досвід і наведе порядок». І що цій людині бракувало в житті – невідомо. Відомо тільки те, що всіх кандидатів у мери запросив в. о. мера Барнаш Д.В. на Народне віче 4 травня, та жоден із них не з’явився до людей, бо не хотів почути їхні проблеми. То кому потрібні і їхній досвід, і їхній порядок?

Обирати треба дуже роздумливо, аби тоді не бігати та не палити камери з коліс за допомогою «коктейлів» у пляшках.

З повагою до всіх небайдужих виборців,

Ольга Костюк

http://gradpryluky.info/index.php/rubriki-gazeti/rubryky-gazety/e-problema/item/307-бывшие-идут