Українському інтернету - 30 років

Сонячним днем 19 грудня 1990 року в московський кооператив програмістів «Демос» зайшли троє гостей з Києва. У їхніх очах читалося очікування дива, вони його врешті і отримали.

Головному у тій делегації Юрію Янковському було 32 роки, він був начальником сектора Міжгалузевого Центру технологій програмування «Технософт», створеному на базі легендарного Інституту кібернетики в Києві. Центр займався програмуванням для військових цілей. Але у Москві вони приїхали до тих, хто зміг підключитися до міжнародної комп'ютерної мережі, через зв'язки у одному із університетів Фінляндії.

Домовились із московськими колегами і річний доступ до малозрозумілого і дивовижного всесвіту обійшовся «Технософту» в 20 000 радянських рублів, а це тогочасна вартість двох авто! Доступ за «залізну завісу» відбувався на сміховинній, як на наш час, швидкості - 2,5 кілобіт у секунду!

Юрій Янковський на початку 90-х років. Аматорське фото.

Поки на Заході в 1970-х розвивали локальні та міжнародні комп'ютерні мережі, Союз намагався йти в ногу з прогресом. Але у 1979 році СРСР розпочав війну у Афганістані, у 1983 році збив над Сахаліном Корейський Боїнг-747... Москва зіткнулася із жорсткими санкціями, і потягнула за собою в наукове болото всі 15 республік! Все, що стосувалося hi-tech, не могло потрапити у СРСР за «залізну завісу».

В США і Європі у цей час з'являвся революційний інформпростір, без жодних кордонів і цензури – інтернет.

– Загальна ситуація у нас була така: самостійно розвивали технології військового напрямку, а цивільні розробки брали у західних країн, вивозили за допомогою спецслужб та починали процесс копіювання, – передає дух епохи Янковський.

Радянська людина залишить свій перший слід у всесвітній мережі тільки через шість років, у 1990-му. І кияни теж, завдяки колективній роботі. Але волею випадку в історію увійдуть окремі люди, серед яких буде і Юрій Янковський.

Вперше дивне слово «он-лайн» можна було почуть на виставці «Інформатика в житті США», яка у 1987-1988 роках пройшла у великих містах СРСР, і цю виставку можна додати до речей і явищ, які поряд із джазом, рок-н-ролом, джинсами, колою і жуйкою розвалили Союз.

У 80-х Юрій Янковський з колегами працював над крос-системами, які використовували для розробки програм військових комп'ютерів на підводних човнах. Вони обчислювали координати субмарини для навігації і запуску балістичних ракет. Вже тоді була у них мова програмування, яка дозволяла розробляти програмне забезпечення.

– Перший комп’ютер в континентальній Європі створили в Києві, в Феофанії, – нагадує Янковський. – В Києві відкрили Інститут кібернетики під керівництвом крутого академика Глушкова. Він розробляв теорію алгоритмів та математичних моделей комп'ютерів.

Феофанія, будинок, де був створений перший у континентальній Європі комп’ютер. Зараз тут - монастирський готель.

Був ще Інститут автоматики. Але все йшло у напрямок оборонки. Ніхто не думав про персональних користувачів. Навіть обчислювальних центрів було дуже мало. По суті, комп'ютерні технології в СРСР були іграшкою військових і партійних босів.

– У мене реально «упала челюсть», коли десь у 1985 році я попав до одного обчислювального центру в Москві, – згадує Янковський, у якого вдома на той момент не було нічого, крім калькулятора. – Він розташовувався в церкві. Був настільки упакований західною технікою!

– Там я вперше побачив Macintosh з мишкою, – продовжує він. – А чого вони мали таку техніку? Дуже просто: батько директора центру був членом ЦК КПСС. І  для свого сина створив таку богемну штучку.

Ми туди приїхали з моїм босом, Ігорем Вельбицьким. Він подивився та сказав: «Юра, ти не хвилюйся. Їх напакували технологіями, але вони тупо не знають, що з ними робити».

– Вже почався процес розпаду СРСР. Закривали військові проєкти, наш Центр втрачав фінансування. Все було погано. Ми думали, що робити далі. Досить випадково мені сказали, що є дуже цікава штука. Треба поїхати в Ленінград, подивитися.

Спеціаліст, відправлений до Ленінграда, повернувся з круглими очима. Сказав, що побачив щось приголомшливе: підвал із бронедверима, за якими все заставлено модемами.

– «Демос» дуже відрізнявся від офісів совкових інженерів, справляв круте враження на той час,– згадує Юрій. – Там було відчуття свободи та цікавої роботи. Інженери виглядали трохи не від світу цього, занурені повністю у щось нове.

Кияни та москвичі підписали контракт: річна абонплата за користування мережею обійшлася «Технософту» в 20 000 рублів. У той час як місячна зарплата Янковського була 300-400 рублів.

– Враження було якесь абсолютно нереальне, – говорить він. – Ми побачили круті технології, які тоді не дуже розуміли. Вирішили займатися цим в Києві.

З собою з Москви комп'ютерники привезли кілька модемів, потім місяців три розбиралися, як воно все працює.

Свої 20 000, витрачені на аккаунт, отриманий в Москві, «Технософт» відбив швидко.




Саме тут і був «Технософт».

– Спочатку у нас був «абонентський пульт», а потім ми його переробили на провайдерський, – пояснює Юрій. – Додали вхідних телефонних ліній, розгорнули невеличку таку систему з кількох комп’ютерів.

Ми вже запустили першого абонента українського інтернету. Це був Раєнко, керівник одного з відділень в Інституті кібернетики. У нього був проєкт розробки software чи то для Швейцарії, чи то для Швеції.

Йому реально потрібен був той зв’язок, щоб передавати частини коду, отримувати зауваження й таке інше. Він заплатив нам теж 20 000. У нас пішло все, як піраміда МММ трошки (посміхається).

За словами Юрія, київський «Технософт» приєднався до мережі, коли домен «ua» ще не був зареєстрований. Пошта приходила через вузол «ussr.eu.net».

У збережених реєстраційних записах, так званих «routing» (маршрутизації) навічно вбито: «TechnoSoft. Yuri Yankovski. 44 prospekt akad. Glushkova, SU-252207 Kiev, Ukraine, USSR».

До моменту розпаду СРСР в Україні вже були десятки абонентів, підключених до інтернету. Це могли собі дозволити підприємства і великі організації.

– Уявіть собі Київ, 90 рік, – повертає Янковський в минуле. – Щоб відправити факс за кордон, треба зв’язатись з телефонною станцією, замовити розмову, чекати декілька годин. Потім вам дають три хвилини, щоби відправити сторінку тексту.

– А коли ми включилися в ту систему, вона дозволяла доставити електронну пошту за 15 хвилин, – продовжує він. – Плюс можна було отримувати електронні новини, поділені на групи: політика, технології, спорт і таке інше.

Це був Usenet ще в довебівську епоху, ніяких сайтів не було. Інформація в основному текстова. Багато груп, модератори. Писали всі, хто хотів і що хотів: суперечки, обговорення якихось цікавих ідей.

Озираючись назад, Юрій Янковський через роки трохи інакше дивиться на перші радянські кроки в інтернеті. З одного боку – безперечно талановиті інженери-ентузіасти з Москви, які змогли встановити комп'ютерний зв'язок з одним із університетів Гельсінкі. З іншого – КДБ/ФСБ, які майже відразу взяли під своє крило новий канал інформації.

Янковський підозрює, що в 1990-му адміністратор у Фінляндії відкрив для радянських комп'ютерників з «Демосу» аккаунт в мережі не просто так. Можливо, його змусили це зробити співробітники спецслужб. Можливо, підкупили.

А в Україні держава зацікавилася інтернетом аж через кілька років після його появи.

Сьогодні, за оцінкою Юрія Янковського, українська мережа за рівнем свободи близька до американської моделі. В Україні одразу втілювалась децентралізована концепція Інтернет, коли немає єдиного центру керування.

– Російський інтернет не є вільним, – продовжує айтішник. – Найгірша ситуація – це Китай, де його використовують не тільки для того, щоби блокувати інформацію. Але й для активного моніторингу людей – хто надійний, хто ненадійний. А потім, використовуючи ці дані, можуть, наприклад, не взяти на роботу. РФ проводить активну політику не тільки моніторингу, а й сегментації інтернету на «суверенные интернеты» з можливостями повного відокремлення від глобальної мережі.

Через рік після підключення до мережі в 1990-му, у Янковського з колегами були 30-40 абонентів, які викладали величезні гроші. Але тоді мільйонерами ані Юрій, ані його товариші не стали. Розруха, гіперінфляція і хаос підштовхнули Янковського врешті-решт до американських берегів, де він працював у різних компаніях.

Зараз Янковський у США займається телекомунікаціями, але в сегменті енергетики.


За матеріалами публікації на сайті «Української правди». Фото: Е. Сарахман.