Українському інтернету - 30 років

11 січня 2021 - Crok
article173.jpg

Сонячним днем 19 грудня 1990 року в московський кооператив програмістів «Демос» зайшли троє гостей з Києва. У їхніх очах читалося очікування дива, вони його врешті і отримали.

Головному у тій делегації Юрію Янковському було 32 роки, він був начальником сектора Міжгалузевого Центру технологій програмування «Технософт», створеному на базі легендарного Інституту кібернетики в Києві. Центр займався програмуванням для військових цілей. Але у Москві вони приїхали до тих, хто зміг підключитися до міжнародної комп'ютерної мережі, через зв'язки у одному із університетів Фінляндії.

Домовились із московськими колегами і річний доступ до малозрозумілого і дивовижного всесвіту обійшовся «Технософту» в 20 000 радянських рублів, а це тогочасна вартість двох авто! Доступ за «залізну завісу» відбувався на сміховинній, як на наш час, швидкості - 2,5 кілобіт у секунду!

Юрій Янковський

Юрій Янковський на початку 90-х років. Аматорське фото.

Поки на Заході в 1970-х розвивали локальні та міжнародні комп'ютерні мережі, Союз намагався йти в ногу з прогресом. Але у 1979 році СРСР розпочав війну у Афганістані, у 1983 році збив над Сахаліном Корейський Боїнг-747... Москва зіткнулася із жорсткими санкціями, і потягнула за собою в наукове болото всі 15 республік! Все, що стосувалося hi-tech, не могло потрапити у СРСР за «залізну завісу».

В США і Європі у цей час з'являвся революційний інформпростір, без жодних кордонів і цензури – інтернет.

– Загальна ситуація у нас була така: самостійно розвивали технології військового напрямку, а цивільні розробки брали у західних країн, вивозили за допомогою спецслужб та починали процесс копіювання, – передає дух епохи Янковський.

Радянська людина залишить свій перший слід у всесвітній мережі тільки через шість років, у 1990-му. І кияни теж, завдяки колективній роботі. Але волею випадку в історію увійдуть окремі люди, серед яких буде і Юрій Янковський.

Вперше дивне слово «он-лайн» можна було почуть на виставці «Інформатика в житті США», яка у 1987-1988 роках пройшла у великих містах СРСР, і цю виставку можна додати до речей і явищ, які поряд із джазом, рок-н-ролом, джинсами, колою і жуйкою розвалили Союз.

У 80-х Юрій Янковський з колегами працював над крос-системами, які використовували для розробки програм військових комп'ютерів на підводних човнах. Вони обчислювали координати субмарини для навігації і запуску балістичних ракет. Вже тоді була у них мова програмування, яка дозволяла розробляти програмне забезпечення.

– Перший комп’ютер в континентальній Європі створили в Києві, в Феофанії, – нагадує Янковський. – В Києві відкрили Інститут кібернетики під керівництвом крутого академика Глушкова. Він розробляв теорію алгоритмів та математичних моделей комп'ютерів.

Феофанія, будинок де був створений перший союзний комп’ютер
Феофанія, будинок, де був створений перший у континентальній Європі комп’ютер. Зараз тут - монастирський готель.


Був ще Інститут автоматики. Але все йшло у напрямок оборонки. Ніхто не думав про персональних користувачів. Навіть обчислювальних центрів було дуже мало. По суті, комп'ютерні технології в СРСР були іграшкою військових і партійних босів.

– У мене реально «упала челюсть», коли десь у 1985 році я попав до одного обчислювального центру в Москві, – згадує Янковський, у якого вдома на той момент не було нічого, крім калькулятора. – Він розташовувався в церкві. Був настільки упакований західною технікою!

– Там я вперше побачив Macintosh з мишкою, – продовжує він. – А чого вони мали таку техніку? Дуже просто: батько директора центру був членом ЦК КПСС. І  для свого сина створив таку богемну штучку.

Ми туди приїхали з моїм босом, Ігорем Вельбицьким. Він подивився та сказав: «Юра, ти не хвилюйся. Їх напакували технологіями, але вони тупо не знають, що з ними робити».

– Вже почався процес розпаду СРСР. Закривали військові проєкти, наш Центр втрачав фінансування. Все було погано. Ми думали, що робити далі. Досить випадково мені сказали, що є дуже цікава штука. Треба поїхати в Ленінград, подивитися.

Спеціаліст, відправлений до Ленінграда, повернувся з круглими очима. Сказав, що побачив щось приголомшливе: підвал із бронедверима, за якими все заставлено модемами.

– «Демос» дуже відрізнявся від офісів совкових інженерів, справляв круте враження на той час,– згадує Юрій. – Там було відчуття свободи та цікавої роботи. Інженери виглядали трохи не від світу цього, занурені повністю у щось нове.

Кияни та москвичі підписали контракт: річна абонплата за користування мережею обійшлася «Технософту» в 20 000 рублів. У той час як місячна зарплата Янковського була 300-400 рублів.

– Враження було якесь абсолютно нереальне, – говорить він. – Ми побачили круті технології, які тоді не дуже розуміли. Вирішили займатися цим в Києві.

З собою з Москви комп'ютерники привезли кілька модемів, потім місяців три розбиралися, як воно все працює.

Свої 20 000, витрачені на аккаунт, отриманий в Москві, «Технософт» відбив швидко.




Саме тут і був «Технософт».

– Спочатку у нас був «абонентський пульт», а потім ми його переробили на провайдерський, – пояснює Юрій. – Додали вхідних телефонних ліній, розгорнули невеличку таку систему з кількох комп’ютерів.

Ми вже запустили першого абонента українського інтернету. Це був Раєнко, керівник одного з відділень в Інституті кібернетики. У нього був проєкт розробки software чи то для Швейцарії, чи то для Швеції.

Йому реально потрібен був той зв’язок, щоб передавати частини коду, отримувати зауваження й таке інше. Він заплатив нам теж 20 000. У нас пішло все, як піраміда МММ трошки (посміхається).

За словами Юрія, київський «Технософт» приєднався до мережі, коли домен «ua» ще не був зареєстрований. Пошта приходила через вузол «ussr.eu.net».

У збережених реєстраційних записах, так званих «routing» (маршрутизації) навічно вбито: «TechnoSoft. Yuri Yankovski. 44 prospekt akad. Glushkova, SU-252207 Kiev, Ukraine, USSR».

До моменту розпаду СРСР в Україні вже були десятки абонентів, підключених до інтернету. Це могли собі дозволити підприємства і великі організації.

– Уявіть собі Київ, 90 рік, – повертає Янковський в минуле. – Щоб відправити факс за кордон, треба зв’язатись з телефонною станцією, замовити розмову, чекати декілька годин. Потім вам дають три хвилини, щоби відправити сторінку тексту.

– А коли ми включилися в ту систему, вона дозволяла доставити електронну пошту за 15 хвилин, – продовжує він. – Плюс можна було отримувати електронні новини, поділені на групи: політика, технології, спорт і таке інше.

Це був Usenet ще в довебівську епоху, ніяких сайтів не було. Інформація в основному текстова. Багато груп, модератори. Писали всі, хто хотів і що хотів: суперечки, обговорення якихось цікавих ідей.

Озираючись назад, Юрій Янковський через роки трохи інакше дивиться на перші радянські кроки в інтернеті. З одного боку – безперечно талановиті інженери-ентузіасти з Москви, які змогли встановити комп'ютерний зв'язок з одним із університетів Гельсінкі. З іншого – КДБ/ФСБ, які майже відразу взяли під своє крило новий канал інформації.

Янковський підозрює, що в 1990-му адміністратор у Фінляндії відкрив для радянських комп'ютерників з «Демосу» аккаунт в мережі не просто так. Можливо, його змусили це зробити співробітники спецслужб. Можливо, підкупили.

А в Україні держава зацікавилася інтернетом аж через кілька років після його появи.



Сьогодні, за оцінкою Юрія Янковського, українська мережа за рівнем свободи близька до американської моделі. В Україні одразу втілювалась децентралізована концепція Інтернет, коли немає єдиного центру керування.

– Російський інтернет не є вільним, – продовжує айтішник. – Найгірша ситуація – це Китай, де його використовують не тільки для того, щоби блокувати інформацію. Але й для активного моніторингу людей – хто надійний, хто ненадійний. А потім, використовуючи ці дані, можуть, наприклад, не взяти на роботу. РФ проводить активну політику не тільки моніторингу, а й сегментації інтернету на «суверенные интернеты» з можливостями повного відокремлення від глобальної мережі.

Через рік після підключення до мережі в 1990-му, у Янковського з колегами були 30-40 абонентів, які викладали величезні гроші. Але тоді мільйонерами ані Юрій, ані його товариші не стали. Розруха, гіперінфляція і хаос підштовхнули Янковського врешті-решт до американських берегів, де він працював у різних компаніях.

Зараз Янковський у США займається телекомунікаціями, але в сегменті енергетики.


За матеріалами публікації на сайті «Української правди». Фото: Е. Сарахман.

Тепер ти знаєш!

Рейтинг: 0 Голосов: 0 3990 переглядів

Немає коментарів. Ваш буде першим!