По заслузі?

21 лютого 2013 - прилучан
article86.jpg

Поданню мера на отримання ордена присвячується

Трохи більше двох тижнів тому очолюваний Юрієм Беркутом виконавчий комітет міської ради одноголосно, наголошую, одноголосно затвердив своїм рішенням подання про нагородження міського голови, того ж таки Юрія Беркута, орденом «За Заслуги».

Автор статті, та й не тільки він один, був позбавлений права ознайомитися з цим шедевральним за юридичним змістом і убогим за своєю формою документом. Інформація надійшла від надійного джерела, назвемо його так. Чомусь на згаданому засіданні була відсутня преса. Дивно, чи не так? Так зване комунальне телебачення в розрахунок не беремо. Давайте наберемося терпіння і в усьому розберемося. Емоції про достойність орденопросця відкладемо на закінчення.


Як говорить мій колега з адвокатської контори, будь-який правочин необхідно розглядати під призмою: «Згідно, відповідно і на підставі». Так от:
 

Згідно Статуту відзнаки Президента України – ордена «За заслуги», затвердженого Указом Президента України від 22 вересня 1996 року №870/96, орденом «За заслуги» нагороджуються громадяни України за видатні особисті досягнення в економічній, науково-технічній, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах діяльності.
 

Відповідно до Розділу ІІ вказаного Статуту органи місцевого самоврядування мають право вносити пропозиції про нагородження орденом. Також даний норматив містить диспозицію, що висунення кандидатур здійснюється гласно, як правило, за місцем роботи особи, яку представляють до відзначення.
 

На підставі статті 39 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад розглядають клопотання підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і вносять у встановленому порядку до відповідних органів виконавчої влади подання про нагородження державними нагородами України.
 

Три аспекти юридичного аналізу застосували, і що виходить? По-перше: незрозуміло, за які заслуги перед громадою було прийнято подання? По-друге: чому затвердження подання відбулося за зачиненими дверима, а де гласність на місці роботи? У даному випадку це міська рада. По-третє: хто був суб’єктом ініціативи? Яке підприємство, установа, організація міста Прилуки виступила з клопотанням про порушення процедури нагородження державним орденом?
 

Невтішний висновок. Начебто віньєтка юридичного оздоблення хоч і куца, але основні аспекти витримані – крім доцільності, розумності, гласності й належності. Але залишається найголовніше! І ніякі бородаті юристи у свої кодекси цього не впишуть. Моральна сторона питання. За що? Це перше, що я чув від своїх співрозмовників не юристів, коли повідомляв їм про орденоносну вакханалію. Що він зробив? – волали мої респонденти. Переконаний, що в більшості читачів теж виникли ці питання.
 

Це чимось схоже на манію. Нашого Беркута понесло. Ми ще не до кінця осягнули того, наскільки мер відірвався від землі. Поза всякими сподіваннями, увімкнувся безповоротний механізм. Навіть тоді, коли орден знайде нашого «героя», Юрій Володимирович вчинить за принципом: «Отримуючи незаслужено нагороду – відкинув сором».
 

До речі, у 2012 році, на День Конституції України Юрій Коптєв отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня. Скажіть на милість, хто у Прилуках хоч на йоту зможе піддати сумніву справедливість такої відзнаки? Ніхто. Можливо, лише за умови, що це замало для мецената і патріота міста. Так про що я говорю? Яка в біса доречність такого порівняння? За такого розвитку подій Коптєву взагалі буде незручно почуватися в товаристві подібного орденоносця.
 

Нагороджених орденом «За заслуги» відповідно до згаданого вище положення іменують кавалерами. Прилуки скоро отримають нового кавалера, з французької це дослівно перекладається як лицар. Яка підміна понять, яка девальвація цінностей, яка гримаса несправедливості… І найжахливіше в цьому, що шевальє, даруйте, нового кавалера це жодним чином не обходить. Він уже давно дивиться через забрало шолому власної користі, а черево сховав під кіркою заліза несприйняття інтересів громади. Але обладунки лицаря в прямому розумінні тут ні до чого.
 

Принагідно хочу від щирого серця привітати Юрія Володимировича з його півстолітнім ювілеєм. Але ж ні, зарано, газета виходить у середу, а день народження припадає на п’ятницю. Кажуть, що погана прикмета вітати заздалегідь. Але облишимо забобони тим, хто ними переймається. Для мотивації завчасного вітання проведу аналогію з нагородами. Медалі й ордени вручають не авансом, напередодні заслуг, а лише після звершень. Із Юрієм Володимировичем саме так і намагаються тепер вчинити: не чекаючи заслуг і гучних перемог, уже сьогодні представляють і відкривають двері в клуб кавалерів ордену. Я вже не вірю своїй мотивації – може, все ж таки спочатку заслуги, а потім орден. Бо коли навпаки, це дійсно погана прикмета. Григорій Сковорода говорив, що вінець хвали – старість. А в такі роки, як у ювіляра, про це взагалі рано говорити.

Владислав Кіча,  20 лютого 2013  gradpryluky.info

Тепер ти знаєш!

Рейтинг: 0 Голосов: 0 989 переглядів
Натаха # 21 лютого 2013 в 04:49 0
От козел! Бридко!
Людмила # 2 березня 2013 в 19:54 0
Может на следующий год он корону золотую пожелает?
прилучан # 4 березня 2013 в 19:13 0
І барабан на шию, очолити колону тих, хто йде на...