Кавалер прилуцьких пагорбів з чеченським синдромом

28 лютого 2013 - прилучан
article89.jpg

У формі фейлетону

Любая ложь становится правдой, если
её говорить публично.
Геббельс

Головний ідеолог фюрера знав, про що говорив: саме публічна брехня, якою постійно напічкували німців, привела до того, що німці дійсно повірили: вони - представники найвищої людської раси. У це вони свято вірили понад 10 років, деякі гарячі голови не остудив і кінець війни, вони продовжують свою «віру» вже в своїх дітях та онуках. На щастя, таких одиниці. Німецька нація повноцінна і європейськи спрямована нація, очищена від тоталітаризму. Погані справи у КНДР, там тоталітаризмом упивається азіатський диктатор, а для простих корейців тоталітаризм замінює і їжу, і повітря. Але ж то - Азія, з традиційними формами правління та особистим приниженням людської гідності. А в кого вони ще перейняли досвід принижуватися перед диктатором, малювати портрети того диктатора розміром з пів футбольного поля, обрамляти їх рамами та прикрашати буйно квітами... А потім йти перед цим портретом стрункими рядами, і не дай Боже повернути голову в зворотній бік від того портрета! Пам'ятаєте, коли помер їхній лідер, то потрапили до в'язниці ті корейці, які, на думку влади, погано плакали за покійником. Так, вони багато чому навчилися у сталінського режиму. Давно вже засуджений «культ личности» Сталіна, засудили самі комуністи, які замикали собі рота, поки живий був диктатор, а тепер виправдовуються, що вони «колебались с генеральной линией партии». Сталіна немає в живих вже 60 років. КНДР від нас за 8 тисяч кілометрів і простір та час віддаляють прилучан від тих середньовічних форм правління та диктату, наше місто повернуло обличчя в бік цивілізації, але постійно його шию хтось або щось вивертає разом з обличчям в інший бік - в бік радянського минулого, коли прославляли перших секретарів обкомів, горкомів, райкомів, їхній «особистий внесок» у все, що відбувалося у небі, на морі, на землі, звеличували партійних бонзів за те, що ми взагалі можемо дихати.

У нас є ТБ «Прилуки», яке виконує функцію порталу, через який можна потрапляти в інший вимір, тобто, переміщатися в просторі та часі, мандрувати і в минуле, і в майбутнє. Передача, присвячена дню народження міського голови, яка виходила в ефір 3 дні - то була подорож у минуле, а постать голови нагадувала «мальчика из советского прошлого», який, мабуть, в дитинстві й у квача не гуляв, бо однолітки не звали, і чарку не тягнув на останньому дзвонику разом з товаришами, якщо вони в нього взагалі були. А ті дамочки-вчительки, що кинулися захищати голову після публікацій в газетах «Град Прилуки» та «В двух словах» щодо його меморіалізації та штучного звеличення, нагадували радянських робітниць, яким доручили у своїх промовах викривати «ворогів» радянської влади та захищати від них «нашого любимого товарища Сталина». Потім проходили роки, вмирали вожді і їм ставало соромно за свої слова і зраду власної гідності, про що вони соромилися розказати навіть своїм дітям.

Не знаю, які епітети підібрати до цієї передачі «на замовлення» від «дорогого Юрія Володимировича» і ще дорожчої Клименко Т. М? Може, пригадаємо ті «перли», що видавали «захисниці голови»:
-    «Це людина на своєму місці».
-    «Людина, що турбується про нас».
-    «Порівняйте, що він зробив, а що його попередники».
-    «Ми любимо Вас!» (Лариса Дрожнікова «відмочила»).
-    «Паплюжать хазяїна (?!) нашого міста».
-    «Благоустрій міста завдяки Беркуту»(?!).
-    «При ньому місто розквітло» і т.д.

-    «Смерть врагам народа!» - так і хочеться додати. Проте це цілком імовірно може бути сказано в недалекому майбутньому, якщо він зможе перемогти на наступних виборах. За спинами виступаючих педагогів, але не вчителів, в кадрі виднілося приміщення відділу освіти, яке за задумом «сценаристів» повинно було ототожнюватися з міцним тилом, або міцним страхом цих педагогів перед Клименко, яка може за відмову від інтерв'ю повністю змінити долю кожного, хто не має стержня людського або внутрішнього морального ядра. «Сценаристи» гарно потрудилися над змістом всіх принизливих вихвалянь, а особливу роль відвели нам, «писакам» та «представникам жовтої преси» і «кишенькових видань». «Жовта преса» має зовсім інші задачі і коли ми будемо писати про її тематику, то наші опоненти одразу це відчують, відчують і ті, про кого це буде написано, тему вже нам підкинуто. А щодо «кишенькового видання», то немає тієї кишені, в яку можна було б засунути нас, «писак», коли ми всі бачимо, як у нас на очах Прилуки перетворюються на окрему провінцію КНДР, де править Кім-Ір-Беркут, якому почепити собі ордени - все одно що підірвати атомну бомбу під водами Удаю, а потім мати наглість у цьому когось звинувачувати. У світовій історії є чимало прикладів морального падіння деяких військовиків та полководців, які використовували як так і треба, жінок та дітей, коли виставляли їх перед собою на полі битви в надії на те, що ворог не буде стріляти в беззахисних. Їх гнали вперед, а самі вояки прикривалися за їхніми спинами. Важко упасти ще нижче, але міський голова зміг, упав, коли на свій захист виставив і використав дітей та жінок, учнів і педагогів, коли погнав і примусив їх усіх плести нісенітниці про його «великий внесок» у розбудову міста і його виключну роль в історії розвитку міста. Такий антижіночий метод ведення війни нещодавно був примінений і в Чечні, а останній раз його було примінено в Прилуках. Напрошується питання до голови: «Ты мужик, или где?» Щодо решти прилучан, впевнено можна сказати: вони давно вже не біологічна маса, якою можна «угноїти землю», аби ще пишніше розквітав маразм культу Беркута на приудайських кручах. Ми є свідками того факту, що масовий супротив громадян вже досягає мети - влада вже починає викручуватися, як ящірка під ногою, залишає відірваного хвоста і тікає в схованку, як починає загравати та навіть плазувати перед нами.

Дякуючи вам, громадяни, навіть за ваш словесний протест, влада змушена відкрити кримінальні справи про розбазарювання коштів самою ж владою; дякуючи вам, хабарі вже беруться з острахом, вже перекриваються вулиці протестуючими прилучанами, через суди відміняються особисті рішення азіатського правителя, збираються підписи під протестними заявами, аби перешкодити виконкому почепити ордена на груди чи на шию тому правителю. Якби не протести та прокльони жителів, ми б ніколи не побачили лавочку від виконкому й працівників культури. Уявіть собі, скільки грошей ми перебили їм покласти до власної пазухи, збирали ж ці здирники на лавочки вартістю 4-8 тисяч гривень кожна, а поставили за 1400 гривень, бо така її дійсна ціна.

Нас розпирає від сміху, коли секретар міськради О. Правосуд на фоні тих вистражданих лавочок дає інтерв'ю, що ця акція вже охопила інші міста й вона буде продовжуватись. А куди ж їм діватися? Їх спіймано, на гарячому! Наш орденоносний міський голова, він же «полный кавалер орденов бесславия» вже від себе теж замовив лавочку, але вона вже буде дійсно за 8 тисяч гривень - з елементами бронзи, інкрустації і різних там наворотів. Багатий подарунок багатому місту від багатого голови. Молодята будуть покладати квіти на неї в день свого шлюбу - як до самого дорогого пам'ятника в нашому місті. Шановні, ну давайте вже присвоїмо йому того ордена, ну мучиться вже людина і ті, хто поруч з нею. Ну хіба він у нас не кавалер? Але дочекаємося лавочки від диктатора прилуцьких пагорбів, а тоді вже випишемо того ордена із столиці, владу треба підтримувати, наче каліку. Їй залишилося небагато.

Ольга КОСТЮК, газета "В двух словах", №9 (988) від 28 лютого 2013 року

Тепер ти знаєш!

Рейтинг: 0 Голосов: 0 899 переглядів
стафф # 28 лютого 2013 в 10:02 0
Уважаемая Ольга вы боретесь против мельниц. В области и в стране точно такое же быдло. 1937год наступил.Спасайся кто может.
Віктор Хведорович # 28 лютого 2013 в 16:04 0
Шановний стафф! Якраз щоб цей 1937 рік не наступив, нам всім не треба бути мовчазними баранами! Щоб такі берки не розкатували занадто губу, треба вчасно на неї наступити! А судячи з передачі про день народження берка, таких, хто готовий бути підлабузником, у Прилуках вистачає!
прилучанка # 2 березня 2013 в 20:08 0
А почему-бы колье меру не подарить(из шоколадных медалек). Вышло-бы гламурненько. И медаль есть,и не одна.